Теперішній час для України складний – нам доводиться виборювати своє майбутнє. Натомість ми українці не маємо бачення майбутнього своєї країни. Нещодавній прояв бажання частини українців “запустити” Безоса в космос в один бік робить дуже невтішні прогнози для нас і є загрозою існуванню України в більшій мірі, ніж безпосередня військова агресія країни-окупанта (РФ).
На мою думку, проблема в тому, що українці дуже сильно хворіють бажанням “взять і подєліть”, що навіть лисий дядько за океаном (товари якого 99,99% українців НЕ купують) для нас виявляється страшною капіталістичною загрозою. І наші доморощені молоді (ті, що навіть не знали СРСР) пролетарії готові залишити Безоса помирати в космосі.
Велика кількість патріотично налаштованих людей, які безумовно зробити свій внесок у захист України, ненавидять “лисого” настільки, що бажають йому смерті… ненавидять геть незнайому людину лише через те, що в неї багато грошей.
І постає резонне питання, а нащо тоді воювати з РФ?!? Росія з радістю нам подарує тоталітаризм, і чи настільки важливо те, під яким прапором і якою мовою будуть вигукувати гасла по знищенню людей?
Припустимо, що ми перемогли РФ, повернули Крим і окуповану частину Сходу, а далі що, будемо вішати на парканах “куркулів”? Наче ж таке було вже… і цвіт нації української знищили таким чином. Невже українцям потрібен свій власний тоталітаризм, який буде таким самим, як, наприклад, радянський, але ж з солов’їною? Навіщо відстоювати країну зараз і гинути за неї, якщо можна спокійно і планомірно, законно і легітимно (комусь же завжди подобаються мітинги і транспаранти з кульками, хтось же завжди отримуватиме свій шматок ковбаси)… гнити та помирати в таборах. РФ це з радістю подарує… і може й мову навіть залишить.
Уявімо навіть гіпотетичну абсурдну ситуацію, що Україна – єдина країна на нашій планеті… не існує ворогів і недоброзичливців. Уявімо, що є «Армія, Мова, Віра»… а на більше у формуванні національної ідеї у нас, на жаль, ніхто і не спромігся… Що далі, хіба українці мають бачення майбутнього, хоч якесь, яке б стосувалось саме базису!?!
Чи будемо ми будувати країну можливостей, або ж будемо рівняти всіх, забиваючи кувалдою в землю задля досягнення “рівності”? На цей час ми бачимо лише те, що українцями керує заздрість і бажання помсти будь-кому, хто трохи розумнішій, здібніший, працьовитіший тощо. Бажання придавити сусіда, в якого “цілих два автомобіля”, чи велика хата (нехай навіть він разом з усією родиною і все життя її будував), чи ще щось у когось трішки більше. Дуже скоро ми це побачимо в “нульових” деклараціях і пролетарії завиють, коли й по ним проїдеться каток державної турботи і будуть кричати: “А нас то за что?”
До речі, українці вже майже пропустили можливість цивілізованого “нульового декларування” і віддали це питання на поталу жадібним чинушам. По темі нульового декларування, я навіть тут у себе писав багато.
Тож на цей момент українці не мають в масі своїй бачення майбутнього України, яке б гарантувало її існування. Так, формується слабкий запит не на популістичні гасла, проте більшість все ще радісно вірить тим, хто просто пообіцяє більше… і так само радісно слідує за тими, хто проголосить “рівність”. Можна констатувати, що в Україні зараз не існує жодної політичної партії, яка б реально відходила від популізму і для початку ставила на меті створення умов для існування стійкого т.з. “середнього класу”.
