На мою думку “ПРОТИ” не дорівнює “ЗА”. Можна почати філософські дискусії, але практичний посил боротьби “проти чогось” і “за щось” відрізняються. На прикладі Майдану навіть можна спостерігати, що це була боротьба проти януковича. Звісно частина людей заявить, що “не за те стояв Майдан”, але коли починається розбір, за що саме, то приплітається все, що завгодно, і “вимоги” стають потоком свідомості. І головне – тоді не було сформульовано, за що саме ми боремось.
Тут дуже важливо розуміти, чому “все” не може бути “найважливішим” в один конкретний момент часу. Навіть якщо поставити якусь гру-симулятор міста\транспорту на паузу, ввести “чіт-код” на безмежні ресурси (в т.ч. гроші), то все-одно ви не будете спроможні одразу чи навіть за години гри зробити, щоб “все було гаразд”. Взагалі “ВСЕ”, то в Математиці… і все-одно є нюанси.
Пріоритетів в країні не може бути багато. Наприклад, наші політики зазвичай говорять: “Основними пріоритетами України є…” і далі промова на пів години з десятками пунктів. Так, все важливо, але пріоритетів може бути два-три максимум, інакше вони розпливаються і губляться в безкрайньому океані проблем та популізма.
Довга підводка була для того, що б визнати, що ми зараз не знаходимось навіть в системі вибору пріоритетів, а банально боремось “проти чогось” в надії на краще… при тому, що не можемо, як громадяни країни загалом, сформулювати та консолідувати свої основні бажання, потреби та мрії. Все, на що здатна переважна більшість людей, це вимагати “Взять всё и поделить” – за цим принципом ми прожили минулі сто років і якось не хочеться туди вертатись.
Наш теперішній вибір на посаду Президента знаходиться виключно в площині “ПРОТИ”. Конкретно проти: корупції, несправедливості тощо. Але корупція – це не проблема народних обранців чи держслужбовців – це т.з. “система”, частиною якої в тій чи іншій мірі є кожен громадянин України. Як на мене, спочатку б визнати це, а потім вирішити, може воно і непогано взагалі, може це наш шлях? Ставити критичні питання і давати відповідь на них собі – це важко, але необхідно.
Появу “Зеленського”, прогнозував Віталій Порніков (звісно він не називав\знав конкретну персону) ще в 2016 році, і Олександр Солонтай в той же час, базуючись на соціології очікувань, також говорив про такий варіант. Що цікаво, Вакарчук хапонув би значно більше голосів і міг би в один тур стати Президентом.
Стосовно вибору країни “ПРОТИ”, то в теперішньому лідері перегонів не має взагалі нічого, за що в інших умовах можна було б віддати голос. Він не є бізнесменом (в розумінні торгівця на базарі чи директора заводу\банку), його фінанси знаходяться закордоном тощо… Так – проект в нього є популярним, так – гроші він заробляє, але людина навіть не розуміє, як працює бухгалтерія і які податки в Україні. Вся його діяльність сфокусована на пострадянському просторі, на ту ж аудиторію, що і в Петросяна – це не погано, але це минуле, а не майбутнє. Головним є те, що його бізнес не ринковий, як такий, а просто спокійне існування в неконкурентному середовищі, де не потрібно змінюватись, але лише достатньо експлуатувати туалетний гумор, подавати певні пропагандистські патерни і публіка буде сміятись. Цей вибір (не кандидат, а саме основа для вибору) не несе конкретних ідей, планів та можливостей – такий собі Зеленський Шредінґера (дякую серіалу “The Big Bang Theory” за популяризацію Науки), а є інструментом помсти виборців іншому кандидату і надія – “а може буде якось краще” – традиційно українське “Прийде і порядок наведе”.
Ось приклад з іншим кандидатом – Балашовим, де не вдаючись в деталі програми та промов (там багато суперечностей, в т.ч. діаметрально протилежних основній ідеї), але загально він пропонує вектор на вільний ринок, такий собі анархо-капіталізм, де кожен сам за себе і з дуже великими шансами на добробут. Ідея утопічна в тому варіанті, що він подає, але загалом там є чіткий загальний посил, який поділяє частина населення – там є “ЗА”.
Для існування країни має бути чітке “ЗА щось” і попри роль Президента та його повноваження, ми-українці своєю масою голосів на цих виборах голосували “ПРОТИ” минулого Президента, а не “ЗА” майбутнє України. А було б варто глянути на те, що саме ми хочемо для себе, а це навіть попри війну лежить в площині економіки.
Все написане аж ніяк не є агітацією “ЗА” Порошенка, чи “ПРОТИ” Зеленського, оскільки вибір вже зроблено і арифметично вже ніяк не подолати той розрив – майбутнього Президента України вже обрано і лише форс-мажор може змінити ситуацію. Але воно не потрібно, ані РФ-окупанту – в них тепер нове вікно можливостей; ані нашим союзникам – в них і так велике занепокоєння; ба навіть Порошенкові воно не потрібно, оскільки у разі маніпуляцій його зжеруть (в т.ч. такі лояльні до нього люди, як я). Для притомних громадян воно також не потрібно, оскільки громадянської війни путлєр тільки і чекає. Це все заради того, що б думати про майбутнє. Для тих, хто нервує, плаче, свариться з опонентами, вимагає “дебатів”, вірить, що “все можна виправити”, я повторю те, що було написано мною наступного ранку після виборів, коли було опрацьовано десь половину відомостей, це стосується цього тексту також:
Заперечення -> злість -> торг -> депресія -> прийняття.
Варто думати про майбутнє і свої вимоги до нього та себе, а минуле цікаве з точки зору Історії і не допущення повторення помилок – зараз саме сторіччя попередньої великої помилки України, яка неймовірно схожа на те, що відбувається в нас впродовж десятка років. Не читайте історичні романи взагалі – читайте історичні документи – в них є все, в т.ч. прогнози на майбутнє. Боротьба “ПРОТИ” – це безвихідь і дії “на авось”, “ЗА” – це вже лобізм своїх конкретних індивідуальних інтересів.
