У поточному році у Яковченка ювілей – Миколі Федоровичу виповнилось би 110 років – ця дата співпадає з 90-річчям його рідного театру ім. Івана Франка. Отримав справжнє задоволення від мистецької події на честь такого свята, яку відвідав разом з усією сім’єю. Справжні люди, справжні голосі й спогади… справжні відчуття. Серед присутніх гостей був увесь цвіт української культури.
Сьогодні ж в Прилуках (рідному місті Миколи Федоровича) було відкрито новий театр (от справжня подія сьогодення), а в вечорі в театрі ім. Івана Франка в м. Києві було нагороджено лауреатів щорічного Всеукраїнського конкурсу акторської майстерності ім. Миколи Федоровича Яковченко.
“Микола ЯКОВЧЕНКО – одна з найяскравіших особистостей українського театру і кіно 1930-70-х рр. Його сучасники називали Миколу Федоровича найнароднішим серед заслужених і найзаслуженішим серед народних. Сергій Параджанов бачив у ньому українського Чарлі Чапліна, тоді як Микола Яковченко був особистістю самобутньою. Порівнювали українця також із французькими коміками Фернанделем і Жаном Габеном. Втім Яковченко завжди залишався самим собою – «Блазнем із сумними очима» – за його власним визначенням. Час невблаганний, але не владний над його іменем. Він і досі живе серед нас у сотнях відтворених на екранах й на сцені неповторних образах. У спогадах Заслуженого артиста України Олега Комарова про Миколу Яковченка ви знайдете чимало цікавих фактів з біографії великого коміка, якому життя підносило сумні сюрпризи.
Майже тридцять п’ять років тому пішов у безсмертя Микола Федорович Яковченко, а його досі пам’ятають і люблять численні шанувальники його таланту”. Олег Комаров
Попри його нелегку власну долю і різні наговори… в історії нашої країни насправді мало подібних постатей, що могли би зрівнятися з цією людиною і як прикро, що душогубам будують монументи і поклоняються стада, а про таких людей, як Яковченко, знають одиниці (й то “за двома зайцями”) – бо саме такі є справжніми героями.
