Сьогодні відбулося щорічне вшанування пам’яті загиблих в Куренівській трагедії.
Зустрівся з батьком, поклали квіти під монумент загиблим у Куренівський трагедії, якій 56 років, і якої до 1993 року “не існувало”. Пройшлися по місцях, де стояв наш будиночок і з якого випадково витягли батька, коли будинок завалювався… По місцях, де так і залишились більше 1000 людей, що поховані у пульпі, над якими зараз парк, міст, дороги і десятки тисяч людей ходять щодня.
Бабуся про ті події говорила тільки пошепки – заборона і страх. А також те, що довго не могла знайти діда й батька у той день.
Це ще одне нагадування, що історію потрібно знати… передавати іншим… Техногенні катастрофи, геноциди, війни минулі і теперішні… це все уроки майбутнім поколінням. Ніщо не має бути забутим!
